Страницы

четвер, 13 лютого 2014 р.

Уроки за творчістю Т.Г.Шевченка

Уроки за творчістю Т.Г.Шевченка

9 клас 12-річна школа
Урок 1            Т.Г.Шевченко

Тема:                  Національна проблематика у творчості Т.Шевченка періоду «Трьох літ». «Кавказ»

Мета:                  вміти коментувати фрагменти поеми, визначати епізоди з ліричними, іронічними, інвективним забарвленнями. Вміти пояснювати узагальнену ідею твору.
                            Виховувати почуття солідарності з боротьбою народів за визволення від гніту. Формування світоглядних переконань неприйняття насильства, осуду загарбницьких воєн.

Обладнання:     асоціативні ланцюжки, «Кобзар», ілюстрації до твору, схематичні уяви, таблиця, портрет письменника.

Епіграф:                                                  Не скує душі живої і слова живого.
Т.Шевченко
Хід уроку
І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ, ЗАВДАНЬ УРОКУ
         На основі епіграфа

ІІІ. СПРИЙНЯТТЯ ТА ЗАСВОЄННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Слово вчителя
По чотирнадцятьох літах розлука з батьківщиною здійснюється віддавна наболіла мрія Шевченка, і весну 1843 року він, уже славнозвісний автор «Кобзаря» й «Гайдамаків», зустрічає «на нашій не своїй землі». Найяскравіший період цього процесу, що його початки вже відчулися раніше («Іван Підкова», «До Основ’яненка»), цілком виразно припадає в житті саме на 1843-45 роки, себто на той період його творчості, що з нього залишився затишок, за титулований поетом «Три літа». Ці три літа були, безперечно, зенітом поетичної творчості національного генія. Її попередили роки шукань, самотніх мук і вагань, роки висвободження від, може, й нетривких, але натуральних у звільненого чужими людьми юнака, – ілюзій. Виїзд на батьківщину розширює коло петербурзького життя, а зустріч з українською дійсністю розв’язує вагання і хутко кристалізує віддавна наболілі й вже готові до сформулювання думки та ідеї.
Перехід од «кобзарської» молодості до сурової мужності, до гіркого досвіду зрілого віку Шевченко означив ліричним вступом до циклу «Трьох літ»:


Невеликії три літа
Марно пролетіли, –
А багато в моїй хаті
Лиха наробили…
Висушили чадом-димом
Тії добрі сльози,
Що лилися з Катрусею
В московській дорозі.
І я прозрівати
Став потроху…

Кругом мене, де не гляну,
Не люди, а змії…
І засохли мої сльози,
Сльози молодії.
І тепер я розбитеє
Серце ядом гою,
І не плачу й не співаю,
А вию совою.


Сова – символ туги, мудрості, гніву.
Геніальний поет, прозріваючи крізь миколаївський режим, вічну істоту кожної Росії, пророче ствердить, що його «дума-пісня» –
Упаде колись на землю,
І притчею стане
Розпинателем народнім,
Гредущим тиранам.
У «Кавказі», як ніхто перед ним і після нього, розкриває механізм імперії і дає геніальний аналіз психології російського імперіалізму: «нам тільки сакля очі коле: чого вона стоїть у вас, не нами дана?»
Крім ідеологічного прозріння кінцевим було «стати людьми», внутрішнім моральним подвигом стопити «людей» в «громаду», «вміти панувати».
Який же «людський матеріал побачив поет на батьківщині?»
«Ти смієшся, а я плачу» – пише в посланії до Гоголя  Шевченко.
Цей «плач», пройшовши крізь полум’я гніву, тужавіє, обертається в крицю національної зброї, проходить по Україні очищальною грозою, тамує процес національного розкладу, спалює суспільний непотріб, відділює мертве від живого і стоплює благодаттю любові тих, що «схаменулися» і «стали людьми» в зародок органічної ієрархії нації.
Так започаткував Шевченко в «Трьох літах» нову добу української історії, новий історично-національний процес, що триває з перервами вже біля віку, потужніючи з кожним десятиліттям.
     Що ви знаєте про російсько-чеченську війну середини 90-х років ХХ ст.? Який висновок можна зробити?
     Як у цій ситуації мають поводитися народ України та її уряд?

2. Акваріум. Групи учнів по черзі розповідають за планом.
План
1.     «Кавказ» – твір, присвячений другові поета, Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі. Джерела поеми.
2.     Ідейно-художній зміст. Образи. Проголошення ідеї торжества свободи над насильством.
3.     Засудження поетом загарбницьких війн.
4.     Невмирущий образ Прометея – символ незламного духу волелюбних народів.

– Хто з відомих людей звертались до образу Прометея?

(Давньогрецький поет Есхіл, П.Б.Шеллі у драмі «Визволений Прометей», Дж.Г.Байрон у вірші «Прометей», М.Ломоносов у рос.літературі, М.Огарьов, І.Котляревський в «Енеїді»)

Прометей
·     борець за свободу
·     захисник народу
·     сила народу
·     могутність
·     нескореність
·     незламність
·     запорука непокорності
·     титан
·     воля
·     обурення і гнів
·     народ
·     світовий образ

3. Коментування виразів із поеми «Кавказ»
         «… правда наша п’яна спить». (Спільність долі всіх народів)
         «Лягло костьми  людей муштрованих чимало…»
         «Усі ми в золоті і голі»
         «Довелось запить з московської чаші московську отруту»

4. Панорама афоризмів, їх пояснення»
«Борітеся – поборете!»
«Розбиває, та не вип’є живущої крові»
«Не вмирає душа наша, не вмирає воля» (Гімн нездоланності народів)
«Кати знущаються над нами, а правда наша п’яна спить»
«До нас в науку!»
«Ви любите на братові шкуру, а не душу»
«Од молдованина до фінна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує!»
«Не скує душі живої і слова живого»

5. «Мозковий штурм» після перегляду сторінок підручника
Тема           – показ та викриття загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі.
Ідея            – співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу.

         Проблематика
Ø   Співчуття поневоленим
Ø   Патріотична боротьба
Ø   Утвердження безсмертя народу
Ø   Об’єднання народів

 

Мотиви
незламності
непереможності
віри в перемогу

         Жанр          – сатирична поема з елементами лірики та героїки

6. Теорія літератури
Сатирична поема         – твори викривального змісту, в яких різко висміяні реакційні, потворні явища в суспільному житті або риси характеру людей.

7. Завдання за групами. Визначити епізоди
Ліричні
Іронічні
Інвективні

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію помиті
А правда наша п’яна спить
Встане правда!
Встане  воля!
Ляжем Боже, утомлені? І нам даси жити!
А поки що течуть ріки!
Кровавії ріки!

Хортам, і гончим, і псарем,
І нашим батюшкам царям
Слава!
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає!

До нас в науку! Ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.

От бачите, які у нас
Сидять на небі!
Ми настояні християне,
Ми малим ситі!... А зате...

В нас дери,
Дери та дай,
І просто в рай…
Щоб братню кров полити, просять..
І потім в дар… приносять… вкрадений покров.
І тебе загнали
Не за Україну…

8. Схематична уява символічних образів поеми
Схема 1. Сонце

Солнце: Прометей
 


                                                          Орел
                                                                           Хмара                


                                                                              Горе

                           
                               Кров      

                                        
                                          Сльози


Схема 2. Гори

Орел
 





                  


                                 Гончі                                 Хорти
               війна                                          кров                                     псарі

горе – народ

IV. ПІДСУМОК УРОКУ
         1. Виділіть рядки тексту, де поет із сарказмом вихваляє загарбників та їхні жертви, виявіть підтекст цих рядків.
         2. Прочитайте строфоїди, що починаються словами «Чурек і Скаля – все твоє…» та «За кого ж ти розіп’явся…». Засобами виразного читання передайте лицемірство й підступництво самодержавства та його оспівувачів, а також ставлення Шевченка до них.
         3. Чому Шевченко звернувся до загарбницької політики Росії?

Заключне слово вчителя
Отже, поема «Кавказ» є одним із кращих зразків політичної сатири на царизм колишньої Росії. Поема була прямим закликом до боротьби всіх поневолених народів, у тому числі й України, яка на той час входила до складу Російської імперії. Шевченко яскраво показав, що війну вів не народ, а царизм.
Поема «Кавказ» – це…
     зразок політичної сатири;
     прямий заклик до боротьби;
     показ, що війну вів не народ, а царизм;
     громадянський подвиг Шевченка;
     тривожна пісня поневолення;
     революційний оптимізм автора.


V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
         1. Скласти цитатний план поеми.
         2. Вивчити афоризми напам’ять.
         3. Прочитати «Чигрине, Чигрине», «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові…»


Література

1.     Усі твори. Київ «Майстер-клас», 2007-2008 рр.
2.     Олександр Бандура «Українська література, 9 клас», Київ «Освіта», 1998 р.
3.     Борис Степанишин «Українська література, 9 клас», Київ «Школяр» 2001 р.


9 клас 12-річна школа
Урок 2            Т.Г.Шевченко

Тема:                  Роздуми про минуле й майбутнє України.
                            «Чигрине, Чигрине», «Великий льох», «Стоїть в селі Суботові»

Мета:                  вміти співвіднести  містерійні образи твору з історичними реалями. Пояснити суворість авторської позиції щодо найменших відступів від почуття національної єдності. Розкрити символічний образ «великого льоху».
                            Виховувати почуття безкомпромісності у ставленні до гнобителів нації.
Розвивати естетичні сприйняття явищ мистецтва.

Обладнання:     Т.Шевченко «Дари в Чигирині 1649 року», «Смерть Богдана Хмельницького» (1836-1837) – репродукції картин; підручник, «Кобзар», портрет письменника

Епіграф:                                            Ми є нащадки гнівного Тараса,
Його терни торкнулись наших тіл.  
Народ возвести в націю – не в расу,    
Огненим слово Велетень хотів…                 
Микола Побелян
     м. Харків

неділю, 9 лютого 2014 р.

Шевченко – минуле, теперішнє, майбутнє...

                                              

Проблема Шевченкознавства є однією з геніальних у літературі, яка нині переживає справжню наукову революцію, пов’язану, насамперед, з вивченням і виведенням у світ правди Шевченкового Слова.
Об'єкт дослідження: література та художня творчість Т.Г. Шевченка.
Предмет дослідження: образ Шевченка як пророка, поета, художника, сина України, Кобзаря та поводиря нації.
Мета дослідження: дослідити велич життєвого і творчого шляху Тараса Шевченка, його ролі в поступі українського народу до національного відродження, усвідомлення світового значення його безсмертних творінь.
 Основні завдання дослідження:
-         розширити кругозір стосовно літературної та мистецької спадщини Тараса Шевченка;
-         висвітлити внутрішній світ поета через художні образи творів;
-         наблизитись до істинного Шевченка.
Результатом дослідження  є пізнання  глибини мудрості безсмертного Кобзаря.
Наукова новизна дослідження  полягає в тому, щоб зробити спробу систематизувати існуючі матеріали, висловити власні думки, накопичені досвідом, життєвим шляхом учителя та українця. У процесі роботи опрацьовано літературу історичного та краєзнавчого характеру.
Практичне значення. Ця робота може бути використана для закріплення знань з вивчення творчості Т.Г. Шевченка чи розкриття літературного портрета поета як особистості.
Ключові слова: одвічне джерело духу, Шевченко є українським небом, світ Т.Шевченка, вибір життєвої позиції, невгомонне покликання, духовна місія Шевченка, сила Шевченкового Слова, шлях до живопису, скарби культури, послання своїм сучасникам, «Врага не буде, супостата», глибина дум генія, безсмертний Кобзар.
     Шевченкове небо, Шевченкова криниця…Вони одвічне джерело оновлення українського духу. Творчість Шевченка така неосяжна, що проходить межі простору. Шевченко для нас є українським небом, незалежно від того, де ми живемо.
     Світ Т. Шевченка … Увійшовши в нього, зрозуміємо звідки та любов до України; звідки брав сили для боротьби духу проти зла і не зломився; звідки в бідного кріпака такий багатий духовний світ і геніальний талант. Певно, це розуміння надасть нам мудрості в щоденному подоланні труднощів в боротьбі за Україну і за чистоту своїх помислів.
     Його світ мерехтить національними, естетичними, моральними, релігійними ідеями та ідеалами Кобзаря. У кожної людини в житті є вибір. Постав він і перед Шевченком: поезія чи малярство. Ота боротьба Художника з Поетом спричинила кризу у 1841-1842 роках. Шевченко тоді занедбав свою науку в Академії мистецтв, втратив стипендію, фізично хворів і майже нічого не творив. Творча відпустка закінчилася перемогою Поета.              
Потому в щоденнику, прочитаємо: «Дивне, одначе, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що живопис – моя майбутня професія, мій насущний хліб. І замість того, щоб вивчати її глибокі таїнства, та ще й  під проводом такого великого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я компонував вірші, за які мені ніхто шага не заплатив і які, врешті, позбавили мене волі, та які, незважаючи на всемогутню заборону, я все-таки нишком ліплю і навіть подумую іноді про те, щоб надрукувати…
    Справді дивне це невгомонне покликання»[1]. Тому й розмова про поезії «Кобзаря» - це розмова про етику, що є визначальним компонентом майже кожного його твору.
     Духовна місія Шевченка – поета надзвичайна, бо здійснювалася під чистим небом його сумління,відданості істині і твердого переконання, що він пережив важливу, вирішальну історичну мить, для якої Правда була першим принципом життя як у слові, так і в помислах, і вчинках. Правда – центральний код шевченківського тексту[2].
     … На Україні «родилась, гарцювала Козацькая воля», вона «лягла спочивать…А тим часом Виросла могила»,
                                    І про неї добрим людям
                                    Кобзарі співають,
                                    Все співають, як діялось,
                                    Сліпі небораки,
                                    Бо дотепні…[7]
     Це уривок із поезії Шевченка «Думи мої, Думи мої», якою починається його «Кобзар», і яка є геніальним прологом збірки та всієї його творчості.
     Із заголовку збірки він увійшов у твори та у свідомість нашого народу, став домінантним. Особистість, його внутрішній світ маємо вбачати в його творчості. На весь зріст співець – кобзар постає в «Перебенді». У першій - Перебендя буденний, приземлений. У другій частині – самотній, ідеалізований, романтично піднесений. Вражає Шевченкова пісенна культура. Двадцятип'ятирічний автор, а як багато знав українських народних пісень…Тож і вкладає їх в уста кобзаря… Перебендя співає і самотою на могилі, «щоб люди не чули». Таке усамітнення властиве багатьом романтичним героям[6, с.297].
     До невеликого, хоч навіть значного в добу «романтичного націоналізму» твору Шевченка Іван франко написав велику передмову – «Переднє слово до видання «Перебенді» Т.Г. Шевченка(Львів,1889)[6], яка стала глибокою науковою розвідкою. Франко акцентує увагу, що саме образ Перебенді дуже важливий для характеристики поетичного таланту Шевченка і, взагалі, для характеристики цілої доби нашої літератури[5, с.283].
    Із сторінок Шевченкової поеми Перебендя ввійде в інші його твори і, потрапивши в різні  життєві ситуації, постане в різних художніх модифікаціях. Але завжди залишиться собою – вірним своєму народові, своїй Україні.
     Образ кобзаря в поемі «Катерина» потрібний був Шевченкові, щоб звести батька з сином. Своєрідний тест для батька….
     «Тарасову ніч» скомпоновано з кобзаревої пісні, в якій давню історію України сплетено з Шевченковою сучасністю. Кобзарський портрет приховано в тексті. Але ми його чуємо і бачимо. Хто він??? Це талановитий співак, оповідач, музика, поет, творець, учитель, вихователь, історик, людина високого патріотичного ладу душі, щирий українець – націоналіст у найкращому розумінні цього слова, шляхетний у своїх помислах і діях. Він – один із великої кагорти славних українських кобзарів, цього національного феномена, духовних витязів української нації, що в невмирущій, незнищенній нашій думі, нашій пісні утверджували і множили славу України.
     Плоть Шевченкової поеми «Гайдамаки» - то пісні сліпого кобзаря Волоха – її душа, втілення козацької вольниці, героїки і завзяття, козацького сміху, дотепу й жарту.
     У кобзаревій пісні ( «Мар'яна - черниця»), немовби в дзеркалі, відбитий його духовний портрет. Він – натура задушевна, глибока, чиста, благородна. Тут знаходимо вагомий штрих до його біографії: «Я те лихо знаю», «згадайте про мою Мар'яну». Отже, це його пісня – спогад з днів молодості, його любовна драма, «незгоєні рани, невтишені жалі, завмерлеє в серці кохання».             І знову цей улюблений прийом: «Я вам з того світа, любі, усміхнусь. Усміхнуся…Та й заплакав ». Цю поему поет присвятив Оксані Коваленко – подрузі дитячих літ, яка навчила його розмовляти серцем[1].
     Образи «трьох лірників» (поема – містерія «Великий льох») у шевченкознавстві трактувалися неоднозначно, навіть суперечливо. Одні дослідники вважали, що вони є типовим узагальненням безсилої, безпорадної інтелігенції. Близький до такого розуміння ідейного змісту цих образів                  Т. Комаринець [4, с.68]. Пасивність лірників компенсуються іншим. У їхніх образах поет показав, як Москва робила все для того, щоб витравити самий дух українства, скалічити, зневолити, знищити, задушити, «випарити в московській бані - прохолоді» душу України – її пісню,зробити з народу німих рабів. Царська Росія, королівська Польща, султанська Туреччина – це ті, що нищили Україну[2, с.24-25].
     Ясна річ, не можна зводити образ великого поета до образу народного співця – кобзаря. Тут доречно згадати вірш Євгена Маланюка «Шевченко»:
                   Не поет – бо це до болю мало,
                   Не трибун – бо це лиш рупор мас,
                   І вже менш за все – «Козар Тарас» -
                   Він, ким зайнялось і запалало.
                   Скоріше – бунт буйних майбутніх рас,
                   Полум'я на котрім тьма розтала,
                   Вибух крови, що зарокотала,
                   Карою за довгу ніч образ.
     Говорячи про велику силу Шевченкового Слова, не можна не згадати, що він створив як художник. Це – 835 різних за жанром картин, з яких понад 100 портретів. 278 робіт, відомі з різних джерел, - не знайдено. В 1860 році Рада Академії мистецтв у Петербурзі визнала Шевченка академіком з гравірування.
     Як же починався шлях Тараса до живопису?????
     Помітивши неабиякий хист у свого козачка, Енгельгард законтрактував його на чотири роки майстрові живописного цеху В. Ширяєву. Під час одного із своїх «сеансів» у Літньому саду він зустрів Івана Сошенка. Саме він ділився з ним хлібом, копійчиною, давав гравюри для копіювання, папір, олівці, отримав дозвіл для Шевченка відвідувати Товариство художників. Це він відкрив «діамант у кожусі», так називав Тараса Карл Брюллов, незабаром став його улюбленим учнем.
     Творчість Шевченка – художника займає особливе місце в розвитку українського мистецтва. Вона поклала початок критичному реалізму, що визначив своїм завданням розкрити життя і побут простого люду, служити його інтересам[3].
     Історія його життя – це повість про те, якою сильною і непереможною може бути людина, що виростає з народу, живе з народом, вірно служить народові і зв'язана з народом усіма думами й помислами своїми. Це ще й історія того, як українська нація заговорила на цілий світ голосом свого поета.
     Історія його життя ­ то повість про те, яким страшним для гнобителів усього народу може бути гнів  людини, яким незламним може бути прагнення до волі; то повість про те, які перешкоди можна подолати на шляху до благородної і світлої мети. Тарас Шевченко є совістю, голосом і піснею народу. Шлях до волі, на думку Шевченка, полягав через боротьбу. Згадаймо його поезію «Я не нездужаю, нівроку…», в якій закликає «добре вигострить сокиру». Іншого виходу не бачив… Симон Петлюра на запитання «Що дав українському суспільству його геніальний поет?» відповідає: «національне відродження…» Найперша заповідь Великого Кобзаря – по – синівські самовіддано любити Україну. У вірші «Чи ми ще зійдемося знову?» союзникам із циклу «В казематі» Тарас звертається до своїх ув'язнених побратимів:
                               Свою Україну любіть,
                               Любіть її…во время люте,
                               В останню тяжкую минуту
                               За неї Господа моліть[7].
     Думаю, що ці поетичні рядки стосуються й нинішніх громадян України. Не буде любові до своєї землі – не буде й самовідданої праці задля кращого життя народу й розквіту держави. Пам'ятаймо Шевченкове: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля!» Воно й нас, його нащадків, стосується. Шукаймо скарби культури не в «чужому краю», а тут, на рідній землі, бо нема на світі другої України, «немає другого Дніпра». П'ять коротких запитань поставив Шевченко у посланні своїм сучасникам: «Що ми? Чиї сини? Яких батьків? Ким? За що закуті?». Але вони спонукають і нас знати власну історію, заново її прочитати, не обминаючи жодної подробиці, щоб не припускатися помилок предків. «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь», - заповідав Козар. Цей крилатий вислів свідчить, що Шевченко не був національно обмеженим, а, навпаки, радив переймати все прогресивне з культури інших народів, не забуваючи рідної як першооснови. «Бо хто матір забуває, того Бог карає, того діти цураються», тобто, хто відмежовується від рідної мови й культури, той перевертень, бо мова, мистецтво – найдорожчі скарби народу, які треба оберігати, плекати, примножувати. Хіба не актуальні ці настанови для нинішніх поколінь українців?
     Чим заслужив великий син України всесвітнє визнання? Безперечно, своїм «Кобзарем» - однією з універсальних книг у світовій літературі, яка близька багатьом народам за своїм духом, за спорідненістю їхніх дум і прагнень, що й дало право В. Скуратівському сказати: «З «Кобзаря» Шевченка заговорили цілі материки, велетенські, доти не знані масиви людського горя, вперше залунав на повну силу той трагічний супровід світової історії, що його так довго не чула, чи не хотіла чути, культура… Саме з Шевченка розпочинається довгий і драматичний процес планетарної демократизації світової літератури. «Кобзар» один з перших взірців по – справжньому олюдненого мистецтва». Саме тому із 1964 року за ухвалою ЮНЕСКО Шевченківські ювілеї відзначає все прогресивне людство. Але  існував «параліч» … На «організування», відновлення такого суспільного паралічу – гарячково працює, систематично діє многоголосий ворог, зрештою помагає їм страшна сатанинська доба, в яку ми увійшли сьогодні і в якій існуємо. Про те треба пам'ятати особливо тепер, коли сливе єдиною «військовою силою» єдиною справді «атомною бомбою»  саме книга пророка, де стоїть:
                                                   Буде бито
                             Царями сіяне жито!
                             А люди виростуть. Умруть
                             Ще незачатиє царята…
                             І на оновленій землі
                             Врага не буде, супостата.
                             А буде син і буде мати
                             І будуть люди на землі[7].
                                                                 24 вересня 1860
                                           (менш як півроку перед смертю)
     Важко виміряти глибину дум генія, важко вичерпати глибину його мудрості. Кожне нове покоління відкриває й буде вічно відкривати для себе Шевченка, глибини його безсмертного кобзарства. Його життя було самовідданим служінням і мужньою самопожертвою. Його творчість – підтримка сучасникам і заповіт нащадкам. Хочу побажати всім щирим українцям, щоб заповіт – звернення Т. Г. Шевченка «І мене в сім'ї великій, в сім'ї вольній, новій не забудьте пом'янути незлим, тихим словом» став не завченими словами, а насущною потребою до коштовних скарбів його невмирущої спадщини. Не забудьмо. Пам'ятаймо завжди. Це найвище покликання людини?! Тому не губимо «душі своєї цвіту», не нехтуємо заповітами предків, не зраджуємо рідну землю і мову. Збережімо свою людську і національну гідність. Будьмо гідними синами і дочками України.
Список використаних джерел
1.     Андрій Скоць. Стаття «Образ кобзаря у «Кобзарі»»,1996.- с.-7.
2.     Іванишин Василь. Українська церква і процес національного відродження. - Дрогобич, 1990.-с.24-25.
3.     Канєвська О.І. Стаття в газеті «Вісник Хустини». -1999.
4.      Комаринець Теофіль. Поема «Великий льох» у контексті Шевченкової концепції України//Записки наукового товариства імені Т.Шевченка. -Т.ССХХІ. Праці філологічної секції. - Львів, 1990.-с.68.
5.     Франко І. Збірка творів: У 50 т.-К.,1980 - Т.27- с.283.
6.     Франко І. Переднє слово[до видання "Перебенді" Т.Шевченка. Львів,-1889].- с.297.
7.     Шевченко Тарас Григорьевич. «Кобзарь» 1840 года (на украинском языке).— К.: Дніпро, 1976.
8.      Шевченко Т.Г. Життя і творчість у портретах, ілюстраціях, документах.-К.,1977.
9.     Шевченко Тарас. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 5. — С. 9-187.